середу, 30 березня 2022 р.

 Учням, батькам

Інформаційна безпека під час війни: покрокова інструкція для дітей

Інформаційний простір дозволяє бути на зв’язку з рідними, дізнаватись останні новини з фронту, хоч якось контролювати те, що відбувається навколо. Для дітей та підлітків інтернет залишається світом розваг та спілкування з друзями. Але важливо пам’ятати, що за позначкою геолокації на пості чи фотографії, веселим відео в соціальній мережі чи одним повідомленням може ховатися справжня небезпека. Особливо під час війни, коли інфопростір використовують окупанти для військових нападів на українські міста.

Як захистити себе та дітей в інформаційному просторі під час війни? Склали покрокову інструкцію для дітей.

Команда #stop_sexтинг виділяє такі актуальні правила поведінки в інформаційному просторі. Чого не робити в жодному разі:

  • Якщо хтось із користувачів у мережі просить приватну інформацію (особистий номер телефону чи номер батьків, де батьки працюють, де родина зараз перебуває, яка ситуація в місті, де розміщується військова техніка в місті чи військові об’єкти) — таку інформацію в жодному разі не можна передавати. Навіть якщо це онлайн-друг, якого дитина знає в реальному житті. Адже зараз дуже часто особисті профілі зламують для отримання інформації або створюють фейкові профілі.
  • Не переходити за невідомими посиланнями, які були надіслані в приватні повідомлення в будь-якій соціальній мережі чи месенджері. Адже за ними можуть ховатися хакерські атаки.
  • Якщо вас автоматично додали до невідомих груп, важливо відписатися від них та заблокувати їх. А також розповісти про це дорослим.
  • Якщо до дитини хтось пише з проханням допомоги або виконати спеціальне завдання, важливо, щоб дитина повідомила про це дорослим. Варто разом зробити скріншот групи, повідомлень та через онлайн-форму звернутися до кіберполіції — https://ticket.cyberpolice.gov.ua/
  • Що варто зробити:

    Профіль дитини в соціальних мережах варто зробити закритим: щоб писати дитині, переглядати вміст її сторінки могли лише ті, кого дитина додасть у друзі.

    Пам’ятайте, що все, що ми пишемо та публікуємо в мережі, навіть у приватних повідомленнях, назавжди залишається в інтернеті. Тому перед публікацією ще раз оцініть, чи може ця інформація будь-яким чином нашкодити вам або вашим близьким? А під час війни — нашим містам та захисникам?https://osvitoria.media/opinions/informatsijna-bezpeka-pid-chas-vijny-pokrokova-instruktsiya-dlya-ditej/


вівторок, 29 березня 2022 р.

 Учням 

Як знизити тривогу



Маленькі кроки для кожного

1. Піклуйтеся про гарний фізичний стан та самопочуття, бажано:

  • повноцінно харчуватися;
  • дихати повітрям;
  • по можливості рухатися;
  • не мовчати, якщо щось болить, повідомляти дорослим про це, не терпіти до останнього — це важливо;
  • пити воду;
  • обіймати та обійматися.

2. Піклуватися про стан душі:

  • спілкуватися, жартувати;
  • радіти маленьким речам у житті та нашим перемогам;
  • сміятися, якщо смішно;
  • плакати, коли гірко.
3. «Сканувати» тіло.

Зосередитись на своєму тілі. Подумки «перевірити» усі м’язи: від ніг до шиї та обличчя. Завдання для дітей: звернути увагу, коли і де в тілі вони відчувають напругу. Якщо знайшли затиски, треба спробувати розслабити відповідний м’яз.

4. Вигадати свою «мантру»

Придумати фразу, яка допоможе зосередитися і зберегти оптимістичний погляд у майбутнє.  Можете згадувати її, коли стикаєтеся з перешкодами. Можна записати її на зошиті або на стікері та залишити там, де її точно видно: перед дзеркалом удома, на ноутбуці, на закладці до підручника. Адже коли пристрасті вирують, «мантру» можна забути, як би добре ви її не пам’ятали в інший час.

Наприклад:

«Я знайду своє щастя»

«Проблеми минають, і я насолоджуватимуся благополуччям»

«Мене любить та підтримує багато людей». 

понеділок, 28 березня 2022 р.



Батькам

Допомога дітям – переселенцям в адаптації до нового середовища


Спілкуючись кожного дня з однолітками, діти-переселенці намагаються пристосуватись до нової тимчасової домівки і від того, як їх сприймуть в новому колективі залежить їх внутрішній стан, психологічне та фізичне здоров’я. Батьки в цьому відіграють першорядну роль, цікавлячись у своїх дітей, як справи у нового учня. І треба бити тривогу, якщо його поведінка викликає в оточуючих роздратування або інші негативні емоції. Дитина може голосно критикувати інших однолітків, намагаючись привернути до себе увагу, чи наражатись на сварки, виплескуючи на нових товаришів свої емоції. Тим самим ще більше викликаючи негатив до своєї персони. Або замикається в собі. Частіше так стається в підлітковому віці. 
  1. Потрібно допомогти дитині знайти нових друзів. Батькам можна запросити їх на чай з печивом, поспілкуватись з ними в невимушеній обстановці;
  2. На підкріплення першого пункту, по можливості записати дитину на секцію або кружок, де вона зможе відволіктися;
  3. Важливо перенести традиції та звички на нове місце проживання. Так їй буде простіше адаптуватися;
  4. Не можна вимагати високих результатів у навчанні, адже після переїзду успішність може знизитися. Якщо так триває не один місяць, варто звернутись до психолога, який допоможе зрозуміти проблему й вирішити її;
  5. Проводити з дітьми більше часу. Це дарує відчуття ЗАХИЩЕНОСТІ;
  6. Пам`ятайте, багато в чому психологічний стан ваших дітей залежить від атмосфери в сім`ї, підтримці один одного, любові, терпінні та вмінні пробачати;
  7. Не забувайте спільно з дітьми займатися повсякденними справами;
  8. Цікавтесь дистанційним шкільним життям вашої ДИТИНИ. ЯК ВОНА АДАПТУЄТЬСЯ ДО НОВОГО УЧНІВСЬКОГО  КОЛЕКТИВУ.
Якщо потрібна консультація психолога, будь ласка, звертайтеся через класних керівників та класоводів!
 

четвер, 24 березня 2022 р.

 Батькам молодших школярів


Терапевтична казка для дітей під час війни

Психологи радять прочитати малюкам казку про Мишеня “Герої також плачуть”.

Джерело: Полтавський обласний центр громадського здоров’я

Герої також плачуть

Була гарна погода, починалася весна. Птахи робили колиски для своїх пташенят. Дерева колихалися разом із подихами теплого вітру. Раптом у лісі пронісся гуркіт. Бах-бах-бах!Мишеня міцно обійняло свою маму.

Мамо, мені страшно, – пропищало Мишеня.

– Мені теж страшно, – відповіла Мама, – але ти тільки поглянь, яке у нас приємне тепле хутро, як спокійно у моїх обіймах. Я одразу почуваюся краще.

Мишеня витерло сльози та ще сильніше притислося до Мами.

Давай приготуємо борщик, – сказала Мама. – Ми не можемо повпливати на всі речі, що відбуваються навколо нас. Давай зробимо те, що зараз нам під силу.

Мишеня допомогло Мамі підготувати овочі, нарізало моркву кружечками так рівно, як тільки змогло. Готувати разом із Мамою було чудово. Здавалося, що гуркоту в лісі не існує. Коли борщ був готовий, Мама насипала його в тарілочки та разом із Мишеням пішла пригощати сусідів.

Сусіди також були налякані гуркотом у лісі, так само, як і Мишеня, але після тарілочки теплої їжі усім стало легше.

Сонечко, збери свої речі, ми мусимо пошукати безпечніший дім.

Мамо, я не хочу! – жалібно пропищало Мишеня.

Розумію, мій хороший, – сказала Мама Миша. – Проте іноді ми маємо робити те, чого не хочемо.

Мишеня розплакалося. Йому довелося покинути всі свої іграшки та книжки. Воно забрало лише свого улюбленого м’якого кролика. Мама взяла Мишеня за лапку:

Це лише речі, сонечко, – заспокоювала Мама. – Усе можна купити та відбудувати заново. Найголовніше, що ми є один у одного.

Чому тато не йде з нами? – схвильовано запитало Мишеня Маму.

Наш тато – герой! – відповіла вона. Тато має захищати наш ліс, аби ми могли повернутися додому. Він сильний та розсудливий. Подумки він увесь час буде з нами.

Але я хочу, аби він пішов із нами! – заплаканим голосом пропищало Мишеня.

Я теж, але іноді доводиться відмовлятися від своїх бажань, бо є речі, за які варто боротися навіть коли страшно та не хочеться. Це називається відвага. Герої – відважні, адже кожного дня вони долають страх.

Я теж – герой! Мені страшно, але я йду з тобою. – пропищало Мишеня, взяло свій мішечок та допомогло Мамі надягнути рюкзак.

Це правда, – усміхнулася вона. – У тобі більше сил та відваги, ніж тобі здається. Тільки пам’ятай, що герої також відчувають різні емоції. Якщо тобі захочеться плакати – плач, якщо хочеться сміятися – смійся голосно.

Мама з Мишеням вийшли на стежинку. Був сильний вітер, негода заважала йти. Дорогою вони зустрічали інших мишенят, які допомагали їм нести речі та пригощали гарячим чаєм. Ці зустрічі додавали сил та наснаги.



Лісові мишенята відчували, що вони не самі.

Мамо, а де ми тепер будемо жити? – запитало Мишеня.

Не знаю, сонечко. – відповіла Мама Мишка. – Разом ми сильні, у світі багато добра. Після кожного дощу завжди з’являється веселка.

Незважаючи на те, що шлях сім’ї був довгий та виснажливий, нарешті лісові мишенята вийшли на галявину. Світило сонечко, не чути було страшного гуркоту, який лунав у їхньому лісі.

Раптом із трави визирнули дивні продовгуваті мордочки. Мишеня сховалося у мами за спиною.

Мамо, хто це? – перелякано спитало Мишеня. – чому вони виглядають інакше? Чому я не розумію, що вони говорять?

Це Польові миші, – заспокоїла Мама, – тваринки, які живуть на полях та луках. Вони відрізняються від нас, але давай спробуємо з ними порозумітися.

Польові миші зацікавлено спостерігали за Мамою та Мишеням. Вони почали пригощати їх різним насінням, горішками та іншою їжею, якої Мишеня ніколи не бачило.

Скуштуй, – Мама дала Мишеняті шматочок дивного насіння.

Спочатку Мишеня не хотіло куштувати, але згадало про тата та про те, що іноді герої роблять те, чого їм не хочеться.

– А воно навіть смачне! – пропищало Мишенятко після того, як відгризло шматочок. – Не таке, як удома, але мені подобається.

Польові миші запросили мишенят до себе додому. У їхній родині також були малюки. Польові миші мешкали в одній кімнаті з одним ліжком, але для Мами з Мишеням знайшлося місце.

Вони весь час були разом.



Мені більше подобалося вдома. – пропищало Мишеня, притиснувшись до Мами.

Мені теж, – зітхаючи, відповіла вона, – я також дуже люблю наш дім та переймаюся, чи все вдома в порядку. Однак завдяки нашій подорожі ми зустріли нових друзів та спробували нове насіння.

Мишеня знало, що Мама права, але воно відчувало сум. Воно сумувало за домом, за татом, але пам’ятало, що герої також сумують.

Мама з Мишеням залишилися у Польових мишей. Малюки Польових мишок поділилися з Мишеням одягом та іграшками. Вся родина допомагала Лісовим мишенятам. Мишеня почувалося дивно, граючись іграшками Польових мишей та надягаючи чужий одяг.

– Знаю, що тобі зараз нелегко, – пояснювала Мама, коли Мишеня поділилося з нею своїми переживаннями. – Іноді так стається, ми нічого із цим зробити не можемо. Я теж хотіла б зараз бути разом з тобою і татом у нашому домі.

Мишеня помітило, що по Маминих щоках течуть сльози. Мишеня дістало з мішечка знімок тата, який завжди брало із собою.

Мамо, – пропищало Мишеня. – Ти теж героїня! Ми маємо робити те, що нам під силу. Давай приготуємо борщик для польових мишей!

Так і зробили. Коли борщ закипів, а його запах рознісся по всій норі, до кухні прибігло Польове мишеня. Його Мама зайшла слідом за ним. Усім одразу стало веселіше.

Коли усе це закінчиться, ми допоможемо вам відбудувати ліс, – сказало Польове мишеня. – З нашого насіння виростуть чудові дерева. На них птахи знову будуватимуть колиски для своїх пташенят, а дерева будуть колихатися разом із подихами теплого вітру. І все буде добре…



середу, 23 березня 2022 р.

 


ПТСР у дітей під час війни: ігри, техніки і вправи проти напруги

Ви втомлені, часто плачете або, навпаки, перебуваєте в емоційному ступорі? Хвилюєтеся за дітей і можете спостерігати їхню нетипову поведінку? Як дібрати слова, якщо хтось знайомий чи близький загинув? Як допомогти психіці сина чи доньки почати відновлюватись після подій, що травмували? У книзі «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» психологи підготували найдієвіші поради — ігри, техніки та вправи. Скористайтесь ними і будьте в безпеці.


Батьки, «кисневу маску» спершу надягніть на себе

Якщо ви переживаєте сильний стрес під час воєнних дій, після пережитого можуть спостерігатися повторні переживання: «картинки наяву», спотворене або точне повторне переживання того, що сталося, у нічних снах, постійні спогади про жахливі події, підвищена збудливість з яскравими спалахами гніву чи, навпаки, емоційний ступор.

У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Що впевненіше поводяться батьки, то захищеніше почуваються діти. Адже малеча виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значущими дорослими. Будь ласка, пам’ятайте: важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто старанно дбати про себе. Саме ви — головне джерело допомоги та підтримки для дитини.

Добірка корисних ігор для дітей: грайте в бомбосховищі, метро і вдома

Повернення до себе:

  • Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.
  • «Привіт, пальчику, як ти живеш?»

Заземлення, почуття опори:

  • Вирощуємо «великі ноги».
  • Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску.
  • Малюємо дерева, квіти, кущі — усе з великими і міцними коренями.
  • Тремося носами, плечима, ліктями.
  • Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.

Повертаємо відчуття контролю:

  • Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину).
  • Пограти з конструктором.
  • Ліпимо тварину, якої в природі не існує.
  • Ліпимо маску і кривляємося.
  • Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.

Гра «Ти де?» — «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків.

Гра «Тортик» (Піца). Ця тілесна вправа «заземляє». Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити «тортик» чи «піцу». Потім шарами різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, борошно, салямі, сир та все решта. Це чудова вправа на зняття м’язових затисків.

Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки.

Гра «На щастя — На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.

Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.

Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» — тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.

Малювання — одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистрес-малювання?

  • Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.
  • Групові малюнки — відчуття спільності.
  • Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).
  • Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.
  • Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.

Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув?

Якщо хтось загинув, простими словами і чесно відповідайте на запитання дитини про нього і про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога психолога. Це нормально.

Якщо ваша дитина вже перейшла в підлітковий вік і після смерті когось із рідних чи знайомих стала апатичною, неактивною, скаржиться, що зникла енергія і нічого не хочеться робити, худне — це ознака депресії. Підліток може почати культивувати біль за померлим просто щоб перевести фокус уваги і пережити. Адже страждання під час переживання втрати — нестерпні.

Що можна робити?

  • писати листи померлому;
  • створити книгу пам’яті, де будуть фотографії людини і якісь пам’ятні дрібниці;
  • створити «вівтар любові».

Дозвольте собі розділити це горе з дитиною на двох. Поплачте разом, якщо вийде. Скажіть хлопчику, що не варто забороняти собі почуття. Бо якраз не плакати — неприродно для організму.

Якщо дитина сумує за будинком, якщо довелося його залишити, або за улюбленими іграшками чи речами — дозвольте виражати смуток і плакати: «Дійсно сумно, що ти втратив(ла)…» За можливості спробуйте щось знайти натомість і втішити. Наприклад, придумайте казку, як стара іграшка прийшла до чарівника і перетворилася на нову. Їй можна залишити ім’я колишньої іграшки — був кіт Васько, а став Ведмідь Василь. Велосипед перетворився на новий самокат і в тому ж дусі.

Переведіть увагу дитини на інші заняття, навчіть нових ігор. Дотримуйтеся звичних ритуалів — наприклад, казка перед сном.

Дитина поводиться нетипово. Що із цим робити?

Якщо дитина поводиться так, немов не відчуває жодних почуттів (радості чи смутку).

Що з нею відбувається?

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

Як допомогти?

Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Посидьте з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше. Якщо можете — оберніть її почуття на слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»

Поясніть дитині й те, що сталося. Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. Прості способи повернутися до реальності — ігри з конструктором, ліплення, малювання відбитками ніг і рук.

Дитина дуже часто плаче

Що з нею відбувається?

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

Дитина починає поводитись необережно, робить щось потенційно небезпечне

Що з нею відбувається?

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

Як допомогти?

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки.

Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

Дитина лякається чогось, чого не боялася раніше

Що з нею відбувається?

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

У підлітка труднощі зі сном: сон переривчастий, сняться кошмари, підліток боїться спати один

У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.

Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись. Підлітку можна дозволити спати разом із вами, але поясніть, що це — одноразово та попросіть розповісти про сон, що повторюється знову і знову, але без подробиць (тільки якщо підліток сам захоче). Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.

Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Стаття створена на основі книги «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» та за матеріалами фонду «Глобальна Ініціатива в Психіатрії», практичними порадами Світлани Ройз, Ірени Голуби та Ірини Малкіної-Пих.