Рекомендації психолога батькам “складної” дитини

Рекомендації дитячого психолога батькам – улюблена тема багатьох Інтернет-порталів! Будь-яка типова ситуація стає приводом для написання сотень статей. Але вивчення великої кількості порад забирає надто багато дорогоцінного часу. Чи не так? Автори рейтингу Top-Psy зібрали найпоширеніші скарги батьків на дітей, щоб поділитися з читачами простими порадами щодо виправлення “важкої” поведінки.

• Про що сигналізують дорослим “неправильні” вчинки дитини?
• Що робити, якщо дитина часто бреше?
• Що робити, якщо дитина не хоче вчитися?
• Що робити, якщо дитина закочує істерики?
• Що робити, якщо дитина замикається в собі?
• Що робити, якщо дитина поводиться агресивно?

Дитина говорить неправду.

Навіть перебуваючи під батьківської опікою, маленька людина може відчувати незадоволеність життям. Фантазія чи брехня допомагають їй захистити те, що їй дороге, а в інших випадках – отримати те, чого не вистачає. Давайте разом пригадаємо, наприклад, скільки негативних емоцій приносять нам догани від начальства. Різке зауваження – серйозний привід для стресу!

Доросла людина, якщо внутрішній чайник закипить, може швидко змінити місце роботи, а дітям найчастіше втекти нікуди – вони тотально залежні від батьків. Щоб уникнути покарання (стресової ситуації), доводиться вигадувати брехню, іншими словами, захищатися від загрози. Якщо дитина часто бреше, вкриваючи від дорослих правду, то головна рекомендація дитячого психолога прозвучить в такий спосіб: “Створіть для дитини атмосферу прийняття та довіри!”.

Що означає створити довірчу атмосферу?

• санкції необхідно замінити діалогом – кажіть правду дитині, хоча б в доступних для її віку виразах;
• чесність не можна карати – не лайте дитину після зізнання в промаху;
• прийміть цінності дитини, покажіть, що ви на її стороні;
• не звинувачувати дитину на кожному кроці, граючи роль слідчого, ніколи не кажіть фрази на кшталт “ти знову ( постійно) брешеш!”, “ти – брехун” і т.д.
• виділіть дитині особистий простір;
• ставитеся з чуйністю до світу дитинства;
• любити – означає любити, незважаючи на промахи, але не варто приховувати свої почуття, якщо поведінка дитини засмучує близьких людей, просто скажіть про свої почуття.

Дитина не хоче вчитися.

Досить часто батькам доводиться стикатися з відмовами дитини відвідувати уроки в школі.  Але далеко не завжди небажання вчитися  вказує на лінь школяра. Досить часто поведінка вчителя вбиває навчальну мотивацію, а глузування однокласників змушують дитину викручуватися як завгодно, але втекти від атмосфери ненависті. Але найголовнішим ворогом бажання вчитися є амбітність батьків, якщо отримуючи погані оцінки, вона втрачає підтримку близьких людей. Батькам необхідно влучно розставити акценти в навчанні дитини. Навіть якщо педагоги стрімголов женуться за успішністю, шкільні оцінки відображають досягнення, які учні вже досягли. Тому не праві батьки, які слідом за вчителями тиснуть на своїх дітей. Куди важливіше підтримувати пізнавальний інтерес дитини, ніж дбати про формальні успіхи. Уявляєте стан дорослої людини яка день за днем ​​виконує нудну монотонну роботу, яка давно втратила сенс? Школярам буває набагато гірше … Крім того, насильно отримані знання, швидше за все забуваються, не приносячи користі. Відмітки допомагають учням ставити собі цілі, а також – прикладати сили до отримання бажаних результатів, але мірилом особистості дитини повинні ставати зовсім не вони.

 

Що означає коректно розставити акценти в навчанні дитини?

• проаналізувати, наскільки підходить школяреві програма навчання, по якій він навчається;
• зрозуміти, наскільки безпечний для дитини освітній простір- якщо навчання в школі з яких-небудь причин не підходить, подумати над альтернативами – домашнім навчанням, екстернат, виділити шкільні предмети, яким варто віддати більше сил;
• зрозуміти , що саме рухає дитиною в процесі навчання;
• подумати, чи залишається у дитини час на власні захоплення, спілкування з друзями.

 

Дитина закочує істерики.

Іноді маленька дитина не здатна впоратися з емоціями, влаштовуючи батькам істерику. Сильний плач, відчайдушні крики, биття кулаками об стіл, гучне тупання – подібна поведінка змушує дорослих кинути свої справи, поспішаючи на допомогу.

Здавалося б, підтримка поруч, але істерика посилюється ще більше. Чому так відбувається і що робити? Які рекомендації можна дати? Діти найбільш схильні до капризів, коли настає вік від 1,5 до 3 років – істерики можуть траплятися до десяти разів на день. Такою поведінкою, малюки, поки не навчилися виражати емоції “мирним” шляхом, вказують дорослим на те, що їх турбує. Наприклад, якщо турботлива мама занадто сильно закутала дитя перед прогулянкою, а тепер йому душно. Часом істерики – всього лише спосіб отримати вподобану річ.

Дитячі істерики – як поводитися батькам?

• уважно стежити за тим, щоб обстановка, навколо дитини була для неї комфортною;
• пам’ятайте, що дитина цілком може всерйоз турбуватися через “дрібниці”;
• приділяйте увагу самопочуттю дитини;
• не піддавайтеся на “шантаж”, коли, влаштовуючи істерику, дитина випрошує для себе іграшку, частування і т.д.
• вчити дитину висловлювати свої емоції, вдаючись до допомоги слів приділяти дітям достатньо уваги;
• не відмахуватися, навіть якщо дуже зайняті важливими справами, дитині, особливо в молодшому віці, як повітря, необхідно емоційно-насичене спілкування зі значимими дорослими.

Дитина замкнута.

Чому деякі діти вважають за краще зануритися в себе замість того, щоб спілкуватися з однолітками?

Причиною може бути темперамент дитини, а можливо – будь-які глибокі проблеми, що заважають знайти товаришів по спілкуванню.

Найчастіше, психіка замкнутих дітлахів занадто чутлива для того, щоб активно спілкуватися з людьми. Не варто нав’язувати такій дитині занадто швидкий темп життя, інакше є ризик того, що вона піде в себе ще глибше. Швидкість роботи не повинна бути занадто заниженою, але потрібно, щоб замкнута дитина змогла досягти успіху.

Що може порекомендувати дитячий психолог батькам замкнутого дитини?

• не вішайте на дитину ярликів ( “нетовариський”, “похмурий” і т.д.) підтримуйте емоційний контакт, заохочуйте прояви почуттів дитини, будь то смуток або радість;
• замкнута дитина повинна знати, що дійсно потрібна близьким, а також постійно отримувати підтвердження батьківської любові – проявів турботи, ласки, участі;
• не нав’язуйте занадто швидкий для дитини темп життя, навіть, якщо це стосується, наприклад, навчання проявляйте чуйність і обережність при спілкуванні з внутрішнім світом дитини, поважайте її цінності;
• Беріть активну участь в житті дитини: розпитуйте, грайте разом, ходіть гуляти, не віддавайте замкнуту дитину в дитячий колектив, де панує суперництво;
• розширювати коло спілкування корисно, але близьких друзів нав’язувати не можна;
• переконайтеся, що у дитини немає симптомів перевтоми, втоми, сильних стресів.

Дитина поводиться агресивно.

Ваша дитина – забіяка, що не дає спокійно жити однокласникам, не реагуючи на зауваження педагогів?

Спалахи агресії трапляються, якщо батьки вчасно не навчили сина або дочку відстоювати свою позицію без шкоди для оточуючих людей. Поряд з істериками агресивна поведінка для малюка – шлях заявити про невисловлені почуття. Важливий нюанс, який варто пам’ятати дорослим, чия дитина часто поводиться агресивно: необхідно навчитися відокремлювати переживання від поведінки. Відчувати гнів, обурення, роздратування – природно. Кричати, роздавати стусани, ламати чужі речі – погано, адже така поведінка шкодить іншим людям. Якщо агресія дитини в більш старшому віці підтримується дитячим колективом (наприклад, популярне   цькування однокласників, які неспроможні дати здачі), то одних лише роз’яснень буде недостатньо.

Подумайте, хіба виховне середовище, що провокує в дитині злість, може стати для неї сприятливим? Чи не варто вийти з колективу, де заправляє ненависть? Агресивний колектив не здатний виконати свої розвиваючі завдання, а його лідери найчастіше показують іншим учасникам групи, що досягти успіху, стати популярним можна тільки принижуючи слабших.

Рекомендації психолога-педагога батькам агресивного дитини:

• маленьку дитину можна переключити на продуктивні заняття;
• покажіть малюкові спокійніші способи вирішення конфлікту;
• дитина повинна відчувати себе в безпеці, знати, що їй буде надана підтримка близьких;
• обговорюйте і засуджуйте вчинки дитини, а не його особистість навчіть дитину відкрито говорити про почуття не варто намагатися заглушити агресію дітей силою, інакше можна породити відповідну агресію.

Джерело: https://psy-practice.com/publications/vzroslye-i-deti/top-5-rekomendatsiy-psikhologa-roditelyam-slozhnogo-rebyenka

 

 

Учням

 Батькам

 Батькам

Як допомогти дитині досягти успіху у школі

Усі батьки бажають, щоб їхні діти добре вчились у школі. Проблема не в тому, що батьки не здатні допомогти дитині добре вчитися. Зрештою, небагато хто з нас має досвід або є фахівцем у питаннях освітніх методик чи дитячої психології. Просто батьки не знають кращого способу допомогти своїй дитині. У цій статті запропоновано деякі поради про те, як можна покращити ймовірність успіху вашої дитини у школі. Пам'ятайте: для високої результативності ці методи вимагають часу й терпіння, – не очікуйте дива за один вечір.
1. Поясніть дітям, що навчання – це їх «робота»
Батьки часто питають, що вони можуть зробити, щоб зацікавити дитину конкретним предметом або завданням. Ось найважливіший урок, який дитина повинна дізнатися про школу: нікого не хвилює, зацікавлена вона в чомусь чи ні. Звісно, діти вчаться краще, коли предмет їм цікавий, але в обов'язковому порядку їм належить засвоїти таке: вони повинні вивчати й той матеріал, який їм мало цікавий або не цікавий зовсім. Це робота дітей.
2. Ставте високі орієнтири й цілі
Не треба бути особливо прискіпливими і наполегливими батьками, але ви повинні розуміти, що батьківські очікування мають величезний вплив на успішність учня. Якщо ви не очікуєте від дитини успіху, вона, швидше за все, його не досягне.
3. Розрізняйте поняття «вчити» і «вивчити»
Дуже часто батьки питають дитину, чи вчила вона предмет (а насправді, чи ознайомилась вона з ним), і дитина відповідає «так». Але цього недостатньо! Ви повинні переконатися, що дитина засвоїла урок. Попитайте дитину із предмета. Потім попитайте її з того ж матеріалу через кілька днів, а потім ще раз через тиждень. Який сенс у навчанні, якщо інформація забувається через тиждень? Пам'ятайте, що роботодавцям вашої дитини буде глибоко байдужий її диплом (особливо додаток з оцінками) і зовсім не байдужі навички та знання.
4. Приділяйте першочергову увагу навчальному процесу
Усім дітям необхідний час на відпочинок. Ігри, як поодинці, так і з іншими дітьми, добре розвивають дитячі інтелектуальні та соціальні навички. Однак на перше місце діти повинні (звісно, у розумних межах) ставити роботу, а гру – на друге. Зрештою, добре розвинена працелюбність швидко виправдає себе. У дітей повинен бути спланований спеціальний час для виконання шкільних завдань. У міру дорослішання дитини час на навчання треба збільшувати.
5. Забезпечте відповідну обстановку для виконання домашніх завдань
Переконайтеся, що в дитини є всі необхідні інструменти для досягнення успіху – стіл, стілець, гарне освітлення, необхідне шкільне приладдя (папір, олівці, ручки, калькулятор, комп'ютер, лінійки, компаси, транспортири, скріпки, блокноти тощо) і, найголовніше, тихе місце для роботи.
6. Нехай дитина в усьому розбирається самостійно
Нехай дитина сама протягом певного часу подумає над своїм завданням, перш ніж просити вас про допомогу. Пам'ятайте, що кожного разу, коли ви даєте учню готову відповідь на запитання, ви позбавляєте його можливості дійти до неї самостійно. У той же час доцільно допомогти дитині, яка зробила розумну, але невдалу спробу зрозуміти щось без сторонньої допомоги.
7. Учіть дитину необхідних навичок розуміння прочитаного
Дуже багато дітей читають і не запам'ятовують або не розуміють, про що читали. Щоб закрити цю прогалину в навчанні, діти не повинні переходити до наступного розділу, доки не зрозуміли попереднього. Якщо вони нехтують цим правилом, то, швидше за все, не зможуть зрозуміти зміст наступного розділу. Ви також повинні навчити дітей робити нотатки про те, що вони читають (або, ще краще, коротко конспектувати те, що прочитали). Нотатки та конспектування зміцнюють розуміння учнем прочитаного матеріалу й дозволяють йому краще підготуватись до письмових іспитів.
8. Дитина повинна виходити за межі матеріалу, що їй викладається
Узагалі, чим більше дитина займається, тим краще засвоює й довше зберігає в пам'яті матеріал. Учні повинні займатись більше й засвоювати більше, розв'язуючи завдання і роблячи вправи з підручників, не тільки ті, які задав учитель. Батьки, які хочуть допомогти своїм дітям домогтись успіху, повинні спонукати їх робити більше, ніж заданий мінімум.
9. Дитина повинна вчитися цілий рік
Літо – це час канікул, але це не повинно означати, що діти три місяці відпочивають від навчання. Літо – сприятливий час для повторення матеріалу, для вивчення того, що не пройдено у школі, для відвідування бібліотеки та перегляду нових книг і розвитку нових інтелектуальних навичок, наприклад, навчання гри в шахи, шашки або нарди.
10. Показуйте гарний приклад
Нехай ваша дитина бачить, що навчання не завершується тоді, коли ми закінчуємо школу. Моделюйте хорошу освітню поведінку, демонструючи дитині те, як ви справляєтеся зі своєю роботою та домашніми обов'язками, і нехай ваші діти знають, що ви продовжуєте вчитись. Батьки, які отримують учений ступінь або закінчують навчання у вищому навчальному закладі на бакалавра або магістра, можуть бути особливо авторитетними. Якщо ж ви пропускаєте заняття, то чи не так робитимуть ваші діти, коли випаде подібна можливість? Якщо ви вчитеся з-під палиці, не варто очікувати, що ваші діти будуть навчатися краще. Докладіть усіх зусиль, щоби продемонструвати дитині за допомогою власних дій, що хороші освітні навички приносять щедрі плоди в навчанні.

https://childdevelop.com.ua/articles/school/587/

 

 Батькам

Рекомендації батькам з успішної адаптації п’ятикласників до нових умов навчання

Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

 2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

 3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

 4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

 6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

 7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

 8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

 9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

 10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

 11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

 12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

 13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

 14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

 http://279.kiev.ua/index.php/korysne/porady-psykholoha/batkam-5-klasnykiv

 Учням

http://school54.in.ua/poradi-praktichnogo-psixologa/

 Батькам

           Вплив батьків на формування дітей

Шість варіантів батьківського впливу на дитину, який може позначатись на її майбутньому

Як батьки ми часто думаємо: оскільки ми любимо своїх дітей, проводимо з ними час, спілкуємось та правильно дисциплінуємо, то забезпечуємо їм оптимальний розвиток. Це так. Однак більш фундаментальну основу формування особистісного розвитку дитини закладають не тільки наші методи виховання, а й те, хто ми є як особистості. Наші особистісні якості, наша власна поведінка та ставлення – це основні фактори, що впливають на формування самовідчуття дитини, сприйняття нею самої себе, знаємо ми про це чи ні.

Діти, як губка, щодня вбирають явні й ледь вловимі прояви батьків, їхні стосунки, манери, світогляд, які значною мірою формують їх дитячу індивідуальність. У нас, батьків, є набір власних особистісних якостей, які ми або успадкували від своїх батьків, або набули у взаємодії зі значущими для нас людьми, світом і внаслідок унікального життєвого досвіду. Навіть батько, який думками й помислами бажає дитині добра, неусвідомлено впливає на неї як позитивним, так і негативним чином. Це універсальна й неминуча умова.

Батькам корисно знати, яким чином вони формують особистість дитини, і намагатись по можливості запобігати реплікації небажаних поведінкових звичок, які вони вважають негідними для власних дітей. Ця стаття розглядає деякі керівні принципи й допомогу у формуванні особистості дитини з точки зору психології та ейдетичних образів (тобто в уяві відтворених у всіх деталях образів предметів, які не діють в даний момент на зорові аналізатори).

В ідеалі, мама є для маленької дитини джерелом життєвого досвіду. Якщо вона дає тепло, чуйно реагує на потреби малюка, він буде розвиватись із сильним почуттям цілісності. Якщо мати дитини пригнічує її, проявляє холодне ставлення, нереалізованість, гнів або ворожість, розвиток дитини буде порушено.

Татусі ж призначені для того, щоби підштовхувати маленьку дитину до активної взаємодії та встановлення взаємин зі світом за межами материнських обіймів. Батько розповідає дитині про світ, він бере її із собою в різні місця, займається різними спільними видами діяльності й демонструє дитині способи взаємодії з навколишнім світом. Якщо тато дитини – упевнена в собі людина, люблячий і здатний захоплююче розповісти про світ поза материнською зоною безпеки, навколишня дійсність сприймається дитиною як привітне й цікаве місце, з яким вона може сміливо взаємодіяти. Однак якщо сам батько відчуває труднощі при взаємодії з навколишнім світом, то дитина може перейняти аналогічний образ думок і їй не вистачить інструментів для власних успішних взаємодій.

Навіть найбільш люблячі батьки можуть передавати дітям небажані симптоми негативних поглядів, самі не знаючи про це. Ось деякі поширені приклади.

• Надмірна настирливість батьків може привести до протилежного результату – дитина буде потайною і не надто щедрою. Коли діти ростуть в атмосфері зайвої нав'язливості, настирливого вторгнення батьків, потайна поведінка часто входить у них у звичку. Це може мати наслідки для дитини в майбутньому, коли вона захоче створити глибокі дружні або романтичні відносини і виявить, що не здатна ділитися своїми глибокими почуттями.
• Якщо батьки надмірно критикують дитину, намагаючись навчити її робити все правильно, це може призвести до того, що дитина стане пасивною й нерішучою, побоюючись, що її рішення можуть піддатись критиці й осуду.
• Діти, виховані в сім’ї, де батьки їх люблять, але при цьому постійно сваряться один з одним, можуть стати невпевненими в собі, тому що їх почуття внутрішньої цілісності та безпеки буде перебувати під загрозою.
• Батьки, які постійно перебувають у стані тривоги та хвилювання, можуть виховати неспокійних дітей, оскільки діти не можуть розслабитися через нервову енергетику своїх батьків.
• Батьки, які занадто опікують своїх дітей, можуть сприяти розвитку в дитини симптомів депресії, тому що змушують її стримувати природну потребу в дослідженнях і свободі.

​Тому при взаєминах дитини з батьками можуть проявлятись явні чи приховані симптоми особистісних проблем батьків, а життя в атмосфері невирішених емоційних проблем батьків впливає на свідомість дитини у процесі дорослішання.

Ми часто неусвідомлено наслідуємо своїх батьків у підходах до виховання. Напевно, ви не раз чули такі слова: «Я вражена тим, що дію так, як моя мати, коли я була дитиною. Ще перш ніж я встигаю усвідомити, ті самі слова, які казала мені мама, вилітають з моїх вуст на адресу доньки».

Яскраві приклади такої поведінки батьків можна спостерігати в деяких сім'ях під час трапези. Батьки ще дітьми за обідом часто чули на свою адресу такі слова: «Заради Бога, Іване, коли ти навчишся користуватись виделкою?» або «Перестань розмазувати їжу по тарілці, просто їж!». Вони досі пригадують, наскільки болючою для них була така критика. У глибині душі ці діти давали обіцянку, що ніколи не будуть так розмовляти зі своїми малюками. І що ж? Проходить 20–30 років, і вже самі, будучи батьками, вони повчають дітей тим же роздратованим тоном: «Михайле, заради Бога, скільки разів я вчила тебе правильно користуватися виделкою і ножем?» і «Коли ти, нарешті, навчишся казати «будь ласка» і «дякую» мамі, коли вона передає тобі хліб?».

Так само, як ми несвідомо наслідуємо наших батьків, наші діти будуть наслідувати нас або реагувати на нашу поведінку в різних ситуаціях. Фахівці в галузі ейдетичної психології виявили, що існує шість основних варіантів впливу, який має особистість батька (матері/тата) на формування особистості дитини. При кожному з них дитина втрачає частину своєї істинної індивідуальності, оскільки наслідує або реагує на батьків.

1. Імітація. Діти наслідують своїх батьків. Вони неусвідомлено засвоюють їх відносини й емоції. Якщо донька бачить, як мати задивляється в дзеркало й питає: «Я виглядаю гладкою?», вона почне наслідувати материнську самокритичну поведінку. Вона теж буде дивитись у дзеркало й шукати в собі недоліки. На щастя, доньки імітують також і материнську впевненість у собі. Дитина злого тата імітує сердиту поведінку й накидається на дітей на дитячому майданчику. З іншого боку, дитина, яка бачить доброго тата, який допомагає іншим людям, буде сама розвивати подібне ставлення до тих, хто поруч.

2. Ідентифікація. Ідентифікація більш фундаментальна, ніж імітація. Це не просто повторення поведінки батьків. Її особливість у тому, що дитина поділяє їхні погляди, відносини й почуття – дитина відчуває ідентичність зі своїми батьками в будь-якому відношенні. Наприклад, у батька, який дуже консервативний, одягається у традиційному стилі, пишається людьми в погонах, вважає відданість Батьківщині понад усе, є донька, яка повністю поділяє його світогляд і виходить заміж за чоловіка, схожого на свого батька. Ця донька глибоко ототожнює себе з переконаннями та способом життя свого батька і, можливо, втрачає істинне самовідчуття, яке насправді відрізняється від батькового. Ідентифікація передбачає ототожнення власного світогляду й поведінки зі світоглядом і поведінкою батьків.

3. Реакція. Реакція – це поведінка, прямо протилежна поведінці батьків. Реакцію частіше можна спостерігати в підлітків, хоча вона може спостерігатись і протягом усього життя. Наприклад, батько може бути дуже релігійною людиною, а його дитина бунтарем, який уважає себе атеїстом і відмовляється ходити до церкви. Або батько може бути дуже охайним, а дитина на противагу йому стає дуже недбалою в житті й роботі. Батько може педантично дотримуватись використання лише натуральних продуктів і приймати полівітаміни, на що його дитина реагує, харчуючись нездоровою їжею та не звертаючи увагу на власне здоров'я. У спробі знайти себе дитина настільки намагається бути несхожою на батьків, що випускає з уваги те, ким вона дійсно є, свої унікальні особливості й життєві цінності.

4. Утрата. Коли маленькій дитині відмовляють в основних біологічних потребах і вона потерпає від відсутності тісного зв'язку з матір'ю, браку батьківського виховання, зневаги, занадто жорсткої або занадто м'якої батьківської стратегії дисципліни або безлічі інших поневірянь, така дитина в міру дорослішання буде страждати від почуття внутрішньої спустошеності. Це сприятливий ґрунт для розвитку розладів харчової поведінки (анорексії, булімії), наркоманії, нав’язливості сексуального характеру чи емоційних сплесків, за допомогою яких дитина прагне отримувати любов і підтримку. Ми всі страждали від різних втрат у житті; однак найбільш сильні з них залишають порожнечу у психіці людини, яку важко заповнити.

5. Проекція. Проекція виникає тоді, коли власні суб'єктивні думки приписуються іншим людям (а також і свої почуття, емоції, наміри, досвід переносяться на інших). Тобто людина помилково розглядає все те, що відбувається всередині себе, як вплив зовні. Якщо батько каже, що одна із двох його доньок красива, а інша розумна, то «розумна» дівчинка може подумати, що вона потворна, хоча це може бути далеко від істини. І навпаки, красива донька може відчути себе дурною. У батька, який не бере участі в повсякденному житті своїх дітей, тому що повинен працювати на двох роботах, щоби прогодувати свою сім'ю у зв'язку з економічною необхідністю (і, звісно, з любові до своєї сім'ї), може бути дитина, яка уявила, що батько не любить її, тому що його ніколи немає вдома. Вона буде рости думаючи, що її не люблять, хоча це не так. Діти роблять помилкові припущення про себе й неточне тлумачення свого життя у відповідь на зауваження батьків або їхню поведінку, хоча зауваження, можливо, було ненавмисним. Така тенденція неминуча, і її можна виявити лише за допомогою відкритого спілкування.

6. Прихильність. Прихильність – це залежна поведінка, біологічно необхідна малюку чи маленькій дитині. Однак якщо батьки не можуть відпустити свою підростаючу дитину й надати їй автономію, вони заважають її самостійності. Дитина стає невпевненою й не довіряє своїм внутрішнім ресурсам, щоби справлятись із викликами життя, як доросла. Приклад подібної ситуації: мама студентки університету щодня каже їй, як одягатися, що робити протягом дня. Материнське втручання й залежність від матері змушують її доньку з недовірою ставитись до власної думки й почуттів. Однак надійні батьки знають, коли слід дати дитині незалежність, а коли – натягнути віжки, і сприяють розвитку в дитини почуття самостійності.

Щоби зрозуміти, який вплив ви справляєте на вашу дитину, у першу чергу важливо зрозуміти, як ви ставитесь до самих себе, яку ношу самокритики ви несете й ті позитивні почуття про самих себе, які перетікають з вас у вашу дитину при щоденній взаємодії з нею.

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/791/